”..Життя – то трояка ружа, казала колись моя свекруха, дай їй царство небесне. А я молода – дурна була. Думаю, таке каже, у очах їй троїться, чи що… А вона каже: невісточко, ти думаєш, що ружа ружевий колір має. А воно ні. На то вона трояка ся називає. Так і життя. То чорне тобі покажеться, то жовте, а там, дивися, загориться червоним. Ніколи не знаєш, яку барву завтра уздриш. Чекаєш одної, а воно тобі показує другу…”.

Трохи менше, ніж за добу, я прочитала “Солодку Дарусю”.
Я купила її для передачі друзям в сонячну Каліфорнію, щоб вони пораділи, отримуючи щось гарне з Батьківщини.
Я не знаю, що саме привернуло мою увагу і стало стимулом її читати, але я рада, що ця книга мене натрапила :)
Це перша книжка з сучасних українських творів, яку я прочитала за все моє життя. Книжка насамперед вразила своєю гарною мовою, я мала якусь просто естетичну насолоду від того, як вона написана. Не скажу, що вона про легкі і радісні речі, вона про важкі і трагічні історії звичайних людей. Але якось показані вони так, наче дивилися на ці історії чистими очима і з відкритим серцем… Зворушена…