Мій гугль-рідер підписаний на багато різних журналів, живих і не дуже (в тому змісті, що одні - про життя, інші - про професійне). І коли я знаходжу новий жж, я читаю його в зворотному напрямку, від нових подій до давніх, чомусь так мені більше подобається, це ніби як складати пазл…
В новому в моїй підписці журналі Пока не определилась знайшла згадку про книжку Рубена Гальєго “Біле на чорному”, пішла за лінком і, почавши читати перші абзаци, зрозуміла, що я це вже пробувала читати, але якось “не пішло”, дуже вже було важко з перших рядків.

Три недели прошло с тех пор, как я вне официальной работы.
Мои ощущения менялись от судорог по поводу “никому-не-принадлежности” (читай “никому-не нужности”) в плане работы до панического состояния по поводу моего решения уйти в никуда. Где-то с периодичностью раз в пять дней у меня случаются мрачные состояния, во время которых мне кажется, что раз я не нашла работу до сих пор, и даже не определилась с тем, чего я в точности хочу, значит, мне не ее уже и не найти.
Здорово, что рядом находится кто-то, кто вовремя крутит пальцем у моего виска, а то бы было сложновато и мрачновато в такие моменты :)